На питання кореспондента Асоціації інвесторів України відповідає директор Інституту металів та сплавів
( м. Київ) Бродніковський М.П., керівник напрямку «Воднева енергетика».

Кореспондент: Шановний Микола Павлович, ви були присутні на форумі, поділіться будь ласка своїми враженнями.

М.П. Хочу відзначити, що з початку пандемії це перший суспільний захід такого масштабу. Він був прекрасно, на високому рівні організований, і за це велика подяка панам Рінату Ахметову, Зінченку та всім причетним до організації заходу. Окремо слід сказати про гостинність та порядок в готелі Hyatt Regency Kiev, вони теж були пречудові.

Сам захід, що тривав цілий день, з трьома перервами на каву, викликав у мене асоціацію з радянськими партійними з’їздами, де всі рапортували партійним бонзам про те, яких ми досягли успіхів у будівництву комунізму.

Зрозуміло, чому запрошені спікери з Європи задавали такий тон - вони знали, що в кінці заходу з ними підпишуть договори про співпрацю. Тож старалися справити враження, що в них в Європі все гаразд і в нас також так буде, якщо замість своєї науки ми будемо розвивати німецьку та застосовувати розроблені ними технології.

Чи ж дійсно все вже вирішено, на всі питання є готові відповіді і з проблемою декарбонізації все ясно? Насправді що ні. Не все гаразд із проблемою клімату в Європі, про це свідчать новини про повені та зливи, що руйнують країни старої Європи і ми від них теж не сховаємось.

Можна навести багато прикладів негативного впливу на природу навколо нас, але давайте зосередимось на питаннях форуму. Назва «форум» відповідає суті заходу. Хоч, як мені здається, краще було б послухати науково-професійну дискусію про те, як і куди має рухатись наша галузь. Але тоді організатори мали б запросити на захід крім закордонних спеціалістів також вітчизняних вчених та професіоналів, що живуть в Україні, яких турбує доля країни і світу в цілому.

Але досить критики, давайте поговоримо про технічну сторону декарбонізації, як вона виглядає з українського боку.

Кореспондент:

М.П., На Вашу думку, в якому напрямку має розвиватись українська металургія і що має робити влада щоб досягти цілей декарбонізації?

М.П. Спершу хочу спинитись на нагальній проблемі, а тоді розглянемо перспективні питання.

Найперше що має зробити влада – це негайно припинити експорт металобрухту, бо він вже практично покинув Україну, гроші за брухт залишились за кордоном, баланс порушився, а країна отримала сумнівну вигоду. Дуже швидко не тільки « Інтерпайп», а й інші підприємства галузі відчують його нестачу, якісного брухту в країні вже немає, а швидко створити потужності для отримання прямо відновленого заліза (ПВЗ) або гарячебрикетованого заліза (ГБЗ) на заміну брухту, ми не зможемо. Галузь не може чекати, панове-дійте.

Друге: Потрібно визнати і владі і бізнесу, що виробництво чавуну в домнах треба припинити і перейти на використання ПВЗ або ГБЗ в технологічних процесах виплавки сталі, необхідно скласти графіки заміни потужностей по кожному з металургійних підприємств, затвердити їх і не чекати стимулів від Європи, щоб почати діяти.

Третє: Держава повинна визнати, що настав час заохочувати своїх вчених, особливо молодих, шляхом надання грантів та стипендій молодим аспірантам та інших заходів, які б дозволи їм проявити себе в науці. Бізнес теж повинен вкладати гроші в розвиток своєї прикладної науки. Ми останнім часом мало чуєм про вітчизняних меценатів в науці. За виключенням «Метінвесту», який щойно повідомив про заснування власної політехніки в Маріуполі, інших прикладів не можу навести.

Четверте. Настав час скласти державну програму дій з конкретизацією природоохоронних завдань для нашої академії наук та приватних наукових установ (в нас вже є і такі) та профінансувати її з державного бюджету– напевно тоді і декарбонізація піде швидше і інші проблеми промисловості будуть вирішені з меншими витратами. Гроші вкладені в науку повертаються стократно.

Кореспондент:

М.П., розкажіть, будь ласка, що Україні запропонували закордонні фахівці для декарбонізації викидів металургійних підприємств та чи ефективно це на вашу думку.

Закордонні фахівці рекомендують Україні рухатись тим же шляхом, що рухається Європа, але нас цей шлях не влаштує. Поясню чому. Як я казав раніше, нам треба закривати домни і переходити на ПВЗ та ГБЗ- іншого шляху немає. Це - наша головна ціль, так ми зможемо зменшити викиди карбону при виплавці сталі на 60% від існуючого рівня, що кардинально змінить ситуацію. Цього хоче і Європа, але рухатись ми повинні різними шляхами. Радники з ситої і спокійної Європи забули або зумисне не звертають увагу на те, що у нас іде війна з Росією . Більшість нових технологій, про які розповідали на форумі, використовують чистий водень. Хочу нагадати про те, про що не згадують закордонні фахівці – чистий водень дуже вибухонебезпечний. Коли чистий водень змішується з киснем або повітрям, суміш вибухає. Вибухова хвиля швидко розповсюджується, викликаючи пожежу та великі руйнування. На початку минулого сторіччя людство вже стикалося з цим явищем. Тоді велетенські дирижаблі наповнені воднем вибухали залишаючи після себе пожежі та обвуглені трупи. Після цього «Цепеліни», та й сам термін «повітроплавання» зникли з горизонту на багато років. Ми радились з колегами, чи варто наголошувати на питанні безпеки технологій з чистим воднем у нашій країні ?Думка одностайна: «Так , варто!». Україна воює з Росією, кінця війни не видно, на нашій території є діючі агенти ворога та їхні посіпаки-зрадники України. Якщо в цих умовах ми приймемо пропозиції європейських фахівців, то будемо змушені на території своїх металургійних підприємств розмістити водневі газопроводи та наземні ємності з тисячами кубічних метрів вибухонебезпечного газу. Тобто своїми руками закласти водневі бомби на своїх підприємствах (не плутати водневі бомби з газом воднем та водневі бомби термоядерні- вони різні за принципом дії!).Залишиться лише покликати ворогів, щоб вони їх підірвали. До знищення найкращих українських підприємств лишилося лише кілька кроків. Панове, пора спинитись!

Кореспондент:

Розкажіть, чи можливо взагалі металургійне виробництво без викидів?

М.П. Так можливо. Теоретично. Зробити це на практиці дуже важко. Спочатку треба зробити виробництво без відходів. Так вже працюють цілі галузі в промисловості, в хімії і сільському господарстві. Потім дійде черга до викидів. Питання викидів в атмосферу зовсім не просте. Навіть питання, що шкідливіше з викидів в атмосферу вуглекислий газ чи пара сьогодні дискутується вченими і немає одностайної думки. Деякі фахівці вважають, що звичайна водяна пара шкідливіша. Суспільству довгий час нав’язують думку, що використання вугілля в металургії та теплотехніці немає перспектив і мусить бути замінено на спалювання природного газу чи водню. Насправді це не так- вугілля може ще довго служити людству. Треба лише перейти на нові технологічні процеси в його використанні. Бажано замкнені. До речі, при спалюванні «чистого» природного газу з кожного кілограму газу утворюється 2,6 кг вуглекислого газу та 2,25 кг водяної пари. При цьому замовчується той факт, що водяна пара має ще більший парниковий ефект, ніж вуглекислий газ. Більше того, вплив пари на кліматичні процеси ще треба і треба вивчати.

Є гіпотеза, висунута російськими вченими, що зі збільшенням використання газу в Європі зростає кількість водяної пари від його спалювання в місцях, де раніше пари стільки не було, а вона тепер виконує роль спускового механізму, викликаючи випадіння шаленої кількості води у вигляді дощів і злив на відносно невеликих територіях. Додайте ще збільшене випаровування з морів через потепління- от вам і повна картина нової кліматичної проблеми, що постає перед нами. Подивіться до чого призводять ці процеси в Європі: взимку небувалі раніше снігопади, а влітку – зливи та повені. Збитки вже обраховуються міліардами евро. Це і є та ціна, що на думку росіян, сплатить Європа за втручання в природний кругообіг води на континенті та просування прискореного споживання природного газу, а європейці хочуть ще й без міри палити водень! Я до речі, не проти водню. Я за зважені дії, за наукову дискусію, проти вибору без альтернативи! На мою думку, діяти треба як у приказці: «Сім раз відмір, а один раз відріж!», тобто без поспіху. Надавати треба перевагу новим технологіям замкненого циклу, коли відходи перетворюють в доходи, а викиди мінімізують.

Кореспондент:

М.П.,На форумі розповіли про закордонні інженерні розробки в галузі декарбонізації, а що пропонують українські фахівці?

М.П. Нам дійсно конче потрібні ПВЗ та ГБЗ- без них домни не закрити. Але й чистий водень під час війни ми використовувати не можем! Що робити? Рішення цього завдання нами знайдено і воно просте- будемо використовувати для відновлення заліза вибухобезпечні газові суміші. Ми саме працюємо над цим завданням і маємо певні успіхи. Технологія, що створена українськими хіміками та металургами називається «Високотемпературний каталітичний процес на витратних каталізаторах», а коротко –ВКВК. Про неї мало відомо в Україні, але її знають за кордоном. Вона викликає інтерес у підприємців, що слідкують за новими досягненнями в каталітичній хімії та їх застосуванням.

Кореспондент:

А як це пов’язано з декарбонізацією, виробництвом ПВЗ/ГБЗ, поясніть, будь ласка.

М.П. Напряму пов’язано, бо дозволяє отримати ПВЗ/ГБЗ без чистого водню, безпечним шляхом, і газ- відновлювач, а точніше суміш відновлювальних газів з воднем, коштує дешево. Дуже дешево. Набагато дешевше, ніж воднева суміш, що утворюється шляхом конверсії природного газу. Нагадаю, що за технологією конверсії природного газу працює більшість підприємств, що випускають ПВЗ/ГБЗ.

Інститутом ведеться робота по адаптуванню технології ВКВК до умов діючих підприємств України з метою зменшення до мінімуму викидів вуглекислого газу та зниження вартості виплавляємої сталі на 10-12%.

Дякую за ваші змістовні запитання і співпрацю!